18.05.2021 12:04
for all
13 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Добродій Ольга Іванівна

До смерті

До смерті не можна звикнути, 

Її не можна купити.

Невже ми живемо, щоб зникнути, 

Й кого у цьому винити?


Хто каже: - Я не боюся, 

Той смерті лиця не бачив.

А я, смерть, на тебе злюся, 

А я, смерть, від тебе плачу!


А я, смерть, тебе ненавиджу!

Здається, змогла би – вбила!

Чого забираєш за межу, 

Всіх тих, кого я любила?


Які у тебе критерії?

І хто складав тобі списки?

Пульсують ритмічно артерії, 

А ти підводиш вже риски!


Не можна до тебе звикнути, 

Як можна тебе любити?

Ходити – і раптом зникнути…

І як нам це пережити?

Публікації: Добродій Ольга Іванівна

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 20.05.2021 15:41  Богдан Дєдок => © 

Надзвичайне поєднання агресивної ритміки, натужної і сильної, з тематикою і предметом звернення. Інтонація віршу ніби випереджує читання. Чудово, хоч і сумно. 

 18.05.2021 22:54  Каранда Галина => © 

Царство небесне померлим...
Живим дай Бог життя.
Ми не просто на волосинці. Ми на волосинці, що треться об меч. Але якось же людство дожило до сьогодні... будем живі - не помрем...
Хай все буде добре. 

 18.05.2021 22:35  © ... => Каранда Галина 

І знаєте, що саме боляче для мене, пані Галино, коли смерть нас не зачіпає, ми на неї не зважаємо. Але, якщо забирає когось твого, а тим паче раптово, здається, що і ти висиш на волосині. Хоча, зрештою, ми всі на волосинці 

 18.05.2021 18:45  Каранда Галина => © 

Ніяк... нам ніяк цього не пережити, зрештою... на жаль.