І була ніч, і денне світло в коридорі,
У цілковитій тиші рахувались кроки,
І стукало у голові, ще трохи,
Ти все зробив, тепер лише терпи.
Шлях від вікна, до засклених дверей,
Мальований хідник зеленим,
А біля стін якогось дива у червоний,
Обабіч безліч захованих тіней.
Все буде добре. Лікарі не дуже п’яні.
Чому повільно так спливає час?
Казали скінчать все за пів години,
Якщо Господь ускладнення не дасть.
Знов до вікна, не має сили зупинитись.
- А вам гарантії ніхто тепер не дасть.
Щось не спокійно, здалося б помолитись,
Рахую кроки, не пам’ятаю помолитись як.
Думки впираються у стіни, давить стеля.
Чому так довго? Скоро вже година.
Нога повільно робить крок, терпіння.
Щось за стіною брязнуло, і заскрипіло.
Неначе струмом тіло пройняло,
Чекання відірвалося від серця,
І лиш одне запитання, ну що?
У відповідь твоє лице позеленіле.
І вдавано сердито-грізний доктор
Коли відчув, що вдячність не бариться,
До пацієнтки виявив таку любов,
Що та забувши біль уже сміється.
Дрогобич, 2011
