Угода
Колись було, що й миші говорили…
І ось колись маленька сіра миш
Сиділа в лапках з грудочкою сиру –
В тісній квартирці миш із сиром лиш.
За вікнами виднілись котолапки,
Десь муркав велетень іу мишчинім дворі.
І час від часу проходжали тапки,
І ковбасою пахло угорі.
Шматочки сиру потрапляли в ротик,
Від насолоди вуса, як голки,
Щаслива миш, коли повен животик,
І коли є в кишені копійки.
І так набридло мишці всіх лякатись,
Життя прожити, наче сіра миш,
Від тапочок і від кота ховатись…
Боятись навіть, коли в ліжку спиш.
- Та годі вже! Я ж вмію говорити,
Чого б мені не завести кота?
З ікластим звіром дружбу щоб водити,
Потрібна мишача справдешня хитрота.
І уночі коли вже тапки спали,
Стояли нерухомі під столом,
Було заледве чутно, як шептали
Сіренька мишка із рудим котом.
Дійшли до згоди, двох заприсяглися,
Священну дружбу всяко берегти,
І разом запопадливо взялися
Іти удвох до власної мети.
Вже миш не крала – просто надгризала,
Кіт доїдав за нею смакоту.
Та кожен день мишей в гості гукала –
Як виявлялось, на обід коту.
Розрісся кіт, у миші – нова хата,
Двоповерхова, з вікнами у двір.
Вже ходить миш щаслива і багата,
Але й котові добре так, повір.
Бідкалася сердешна господиня –
І кіт в господі, але й мишам рай.
- Беру кота собі нового нині,
Старого ж відвезу сьогодні в гай.
Спіймалась сіра у блискучім хутрі,
Союзнику потрапила до лап.
На таких мудрих є ще більше мудрі,
Кіт розірвав з союзником контракт.
Немає миші – й миші не говорять,
Рудий муркоче в когось на руках.
Що робиш ти – з тобою все повторять,
Ми прокладаєм вчинками свій шлях.
А сірі, що раніше говорили,
Поминки справили по згубленій душі,
І нову миш в хатину поселили,
Як думаєш, продасться за гроші?
