29.08.2021 09:38

для всіх

133

4 | 4

 © Добродій Ольга Іванівна

Моя осінь

Сивими туманами, наче мами косами, 

Розсипає осінь роси над покосами, 

Сірими перинами накриває небо, 

Виряджає в вирій солов’їний щебіт.

Теплими долонями, наче руки тата, 

Обіймає осінь айстри біля хати…

Господиня-осінь, щедра добра бабця

Яблука збирає, щоб маґлайчик вдався…

В червонім віночку по садах гуляє, 

Молоденька осінь на сватів чекає.

Промайнуло літо і перша пречиста, 

Засилай, коханий, сватів урочисто.

Відкриває осінь школи коридори –

Перший клас – уперше, всі інші – повтори.

І сміються діти з ранцями на плечах, 

І сміється вчитель радісно малечі.

А моя де осінь? Не збагну я нині:

Поклонюся мамі? Чи малій дитині?

З чим вона до мене: з сонцем чи дощами?

Із холодним ранком? З мерзлими ночами?

Пролітають в небі птахів прощальні звуки, 

Зупинися, осінь, візьмемось за руки…

Притомилась трохи? В хатці заночуєш…

Білими світами все життя мандруєш…

Швидко сутеніє, коли осінь в хаті…

Може, тобі, мила, казку почитати?

Я тебе боялась, було страшно досі

Зустрічати власну осінь на порозі …