Рихтований час...
а час в петлі -
метляється від завтра в саме вчора
і навпаки із інверсійним скрипом
заіржавілим маятником давнім,
давнішим за світи,
поміж яких хитається ледь-ледь.
- ...привіт!... - вітаюся із часом
(з самим собою наче).
вдивляюся ув вічі небуття,
тримаю у руці годинникові стрілки -
їх час при втечі загубив,
коли тікав (із тіканями в миті)
від болю, стресу і гріхів... -
з усього того,
пакунками вагомими що ми
йому завдали на рамена.
з того й поліз в петлю -
часу у часі крізь часи
ніколи не позбавитися ноші... -
він ЧАС...
хіба... - закреслити себе,
запхати в зашморг самогубства...
сміюсь.
жартую.
гуморю...
але зірки нейтронні
зчепилися в борні за право
зчинити вибух порятунку -
затіяти у Всесвіті святковий фейєрверк,
салют життя із визволеним часом.
- ...хихи...куди призводять жарти!... -
про себе вимовив собі.
і зупиняю маятник іржавий,
до блиску вичистив його.
пилюку (не міжзоряна, бува?...),
бруд (кажуть, мегагалактичний)... -
те все прибрав у механізмі.
і стрілки приладнав до циферблату
(нового, бо старий був зовсім вже затертий!).
...просвітлений всміхнувся раптом час,
пішов нечутним кроком.
м`яким "тік-так" стривожив самоту
і боєм цісарським,
відлунням милозвучним
подякував зіркам за фейєрверк,
салют пісень у славу
вічності у всесвіті безмежного простору...
а я пив каву в затишку на кухні
і думаю про те... -
як легко опинитись поза часом,
коли от так от, раптом самотужки
ти відрихтовуєш, вертаєш до життя
годинника давнішого за тебе
на хтозна скільки там століть.........
