24.09.2021 18:44
for all
18 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Двірний Сергій

Розбудить рано-вранці

розбудить рано-вранці

вірш:

птахом впертим

б’ється й б’ється

в тісній клітці

голови

на волю рветься

крилами об грати

невгомонно стукотить –

вже більше не заснеш!

хай як би з голови

дратуючись не гнав

налазливі рядки!

хай як би в ліжку

осатаніло не крутився

солодкий сон

перерваний знагла

не звав назад!..


норовиста птаха

в дверці ударяє

відчайдушно силиться знайти

слова –

єдині, мудрі

влучні, сильні, вдалі –

ті ключові слова

що двері, вікна, брами

в небо розчиняють

політ дарують вищий

аніж уві сні…


завзята птаха

б’ється над рядками

пробує на риму й ритм

слова

вслухається в алюзії

переспіви звучання

грає смислом фраз

аж піде кругом

голова

вже повна образів

і розмаїтих змістів…


та ось нарешті

знайдені слова –

відкрилися дверцята рота

і вірш щаблями строфи

злетів увись –

піднісся вільним

гордовитим птахом

переливами поез

оспівуючи світ:


«Й ось підняте вітрило

штори –

залитий сонцем день

твоє вітає прибуття

яскравим островом

у серці океану ночі…


буденний острів

такий же як і всі

один із багатьох

архіпелагу року

що тягнуться по колу

круг планетної осі

ланцюгом повторним

й воднораз неповторним

змикаючись з самим собою

власне в кожнім дні…


щоночі напинається вітрило

й ти лиш нечуле дерево

човна

пливеш у сні й не знаєш

непритомний

хто? куди? веде тебе

крізь млосне забуття…


Невже оті примари

що сповнили всі закути твої

химерним й незбагненним

дійством?

Ватаги крадіїв чужих облич

імен, історій, доль

сп’янілі від безкарності

та сили

перевертні подоб?

Кому співають свою пісню

дику? Від якої тілом

пробігає дрож?..


«Перлами в намисті

людський вік

нитку ж всилює

хтось инший…


люлі-люлі!..

йо-хо-хо!..

инший, инший, инший!..


він же й нитку

обірве

зсипле перли в руку

заховає в ночі скарб…


люлі-люлі!..

йо-хо-хо!..

иншим, иншим, иншим!..»


Що за дивний скарб

шукає те привиддя знавісніле?

Блукаючи світами по ночах?

Із дня у день

долає темний простір

запеклим, нескінченним вороттям

у те чого уже немає

так ніби знає щось.

Хто їхній капітан?

Примарний кормчий

що веде свою команду навіжену

танцюючи «7:40» на моїх кістках?


тоне голос серед ночі

гойдаєшся на хвилях сну

й покірно віддаєшся в руки

зграї чудернацьких волоцюг…


та врешті решт

хіба не все одно?!.

куди і з ким пливти?!.

на котрому із островів

з такими ж як і ти

тинятися ніяково під сонцем?!.

їсти, пити, гиготати

й почуватися лиш гостем

між гармидеру пістрявої юрби…


океаном темним і бездонним

знову зробиться земля

і ти заснеш

впадеш у забуття

заклякнеш, задубієш

як би не хотів

навіки-вічні

лишитися в якомусь з днів:

немає вороття

із вороття…


«Перлами в намисті

людський вік

нитку ж всилює

хтось инший…»


авжеж

своє візьме темний океан –

погасне світло

вкриють небо зорі

і ти відчалиш

в невідоме, в ніч

як було це вчора

позавчора

як буде завтра

через місяць

через рік –

й немає виходу

із зачарованого кола…


«… сам же нитку

й обірви

збери перли в руку

заховай у ночі скарб…


люлі-люлі!..

йо-хо-хо!..

иншим, иншим, иншим!..»…»

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 25.09.2021 12:57  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

Спасибі і Вам за увагу!.. 

 24.09.2021 19:38  КАЛЛИСТРАТ => © 

Класс! Это - да! Супер!
Спасибо!