Затишна заяча оселя

з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»

В осінній день сорока листоноша,

Яка була до всіх у лісі вхожа,

Вість принесла для зайця на хвості.

Мов, язиками звірі десь мололи,

Що здатен він лиш бігати, й ніколи

Не вмів нічого путнього в житті.

– То й що! Ганяю, бо швидкий я зроду! –

Гукнув вухань, та знав, що є, достоту,

Правдиве дещо в доріканні тім.

І не хотілось слухам хід давати,

Тому житло надумав збудувати –

Найкращий і, нарешті, путній дім.

Облюбував горбок і взявся рити,

Сил не жалів, щоб затишок створити –

Нора простора вийшла та містка.

Для зручності щось занести знадвору,

Зробив вузенький лаз через комору

І вхід парадний з трухлого пенька.

У спальні – з моху постіль і полиці,

Ще й для дозвілля місце є в світлиці

Перепочити в пору самоти,

Піч невеличку примостив на вході,

Щоб капусняк варити при нагоді

Чи то на грилі моркву запекти.

Біля пенька ж надворі без мороки

Поштову скриньку з настанов сороки

Установив для преси та листів.

Бо кролику листа знайомства ради

В Бразилію надумав написати

І відповідь отримати хотів.

Щоденно листоноша прилітає,

Газети в скриньку лісову вкидає,

Реклами повідомлення прості.

А дошкульні звірині пересуди,

Не треба їй на хвіст збирати всюди –

Усе вже в зайця ладиться в житті..