Про двох білок

з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»

Жила руденька білка Гостровушка

Коло куща ліщини край дороги

В дуплі на сучкуватому дубку.

І Вертихвістка, лісова подружка,

Аж ген по стежці й заростями трохи

Знайшла дуплянку теж собі містку.

Раз Гостровушка осінню на зиму

З ліщини у дупло горішки рвала,

Наклала й кошик повний до гори,

Бо думала: – Як до подружки йтиму,

Їй понесу, щоб не голодувала,

Смакуючи зимової пори.

Важкенький кошик, та й іти не близько,

Але ж важливі є на те причини –

Біжить-спішить по стежці до дупла.

– Привіт! Привіт, подружко Вертихвістко,

Я ось тобі горішків із ліщини

Нарвала й на гостинець принесла.

– Сідай до столу! – господиня рада,

Вгощу з дороги глодовим узваром,

Я за тобою скучила давно.

Куштуй, подружко, хата чим багата:

Боровики спечуться незабаром

І жолудів похрумай заодно.

– Візьми грибів ще низок дві в дорогу

Щоб кошик не нести назад порожній,

Всі як один предобрі й запашні,

Тут бабок, білих, маслюків потроху –

Хай буде, Гостровушко, гриб цей кожний

Підмогою тобі в холодні дні.

Вже гостя згодом і прощатись стала,

Додому ж через ліс іти не близько,

Аж ген до сучкуватого дубка.

Через пеньки стрибаючи, гадала:

– Доладна й добра білка Вертихвістка –

Як я, хазяйновита і метка.