У лункій туманній густині
Там, де осінь пахощі грушеві
Вбрала в листя трепети нічні,
Розчинились сутінки рожеві
У лункій туманній густині.
Верховіття пристрастю світання
З палахкої тиші зайнялись,
А між тіней ночі мить остання
Сходить у захмарене «колись».
Лиш зорею десь у хмарах плинних
Заясніє в неба вишині
Та з грушевих пахощів нестримних
Заятриться в трепетному сні.