Плями горобини
Одуд лине в поміжстав’ї ,
Крила ріжуть синю вись.
Відходити у безслав’ї
Не на стільки ще впились
Серед літа кардинали
Кроків руху і пера…
Трохи друзі розікрали
Сил всеношних скалок скла,
Що втопталися у п’ятки,
Обсучарені - струть згадки,
Де носило плоть журби –
Поміж років, між війни,
Поміж клятої рутини,
Лиш в монаха свято днини,
Свято вічної зими…
Кров, як плями горобини,
На снігу змели вітри…
Серед літа осінь клинить…
Клич когось… Щось обійми,
Хай десь одуд сумом квилить
В храмі штучної тюрми.
