Меланхолійна пісня

з рубрики / циклу «Присвячення»

В полоні марнослів’я задихаюсь,

і гасну, ніби полум’я свічі,

я винна - нетерпляча, щиро каюсь,

молюся до ікони уночі…

Дай сили всі незгоди пережити,

і бути толерантною в словах,

без винятку, усіх людей любити,

себе тримати міцно у руках…

Це вже не перше каяття публічне,

не знаю, ти пробачиш, а чи ні,

вже вкотре запитання риторичні

звучать, як рій бджолиний, в голові…

Коли ж нарешті стану я спокійна,

холоднокровна й тиха, як вода?

Сьогодні пісня ця - меланхолійна,

І серце, як надірвана струна…

#Ольга_Шнуренко

м. Київ, 15.12.2016