Не перепросить самотня осінь...

Не перепросить самотня осінь... 

За кволі кроки в загубі дня,  

За гомін тиші у стоголоссі,  

За день у кольорі вороня...  

Не перепросить за мокрі коси,  

Самотні сльози, безбарвність слів,  

Думки ліниві, хиткі анонси,  

Подій безпам`ятних скрижалі.  

Втомилась осінь в толоці буднів,  

Відголосила, лягла спочить,  

Мороз приборкав німим безлюддям,  

Завмерли плани, спинилась мить...  

У чорно-білій життєвій стрічці 

Грудневий січень ховає лють,  

Не гріють спогади рукавиці,  

В терплячій кризі застигла суть...  

Аж надто слизько брести узбіччям,  

Дороги ж вбрали тілами сіль,  

Рум`янцем вкрились прісні обличчя,  

Просохли сльози, зблиснула ціль...  

Втонула в власнім безсиллі крига,  

Відбилось сонце в розлийводі,  

Туман розсіяв трунок інтриги,  

Торішнє вкрилося молодим...  

Нові надії, із скрині - сукня,  

В палітрі свято зелених барв,  

На око зважуючи майбутнє,  

Загомоніли потоки справ...  

У скронях літо забило в дзвони,  

Спритніші зливи, коротші сни...  

Дні в приголомшливих перегонах 

Дістануть фінішу восени.  

І знову осінь... Не перепросить...  

Черговий потяг, старий маршрут,  

Солоні ріки рождають роси,  

Без перепрошень і без спокут... 

м. Київ, 14.12.2021 р.