Не перепросить самотня осінь...

За кволі кроки в загубі дня,

За гомін тиші у стоголоссі,

За день у кольорі вороня...

Не перепросить за мокрі коси,

Самотні сльози, безбарвність слів,

Думки ліниві, хиткі анонси,

Подій безпам`ятних скрижалі.

Втомилась осінь в толоці буднів,

Відголосила, лягла спочить,

Мороз приборкав німим безлюддям,

Завмерли плани, спинилась мить...

У чорно-білій життєвій стрічці

Грудневий січень ховає лють,

Не гріють спогади рукавиці,

В терплячій кризі застигла суть...

Аж надто слизько брести узбіччям,

Дороги ж вбрали тілами сіль,

Рум`янцем вкрились прісні обличчя,

Просохли сльози, зблиснула ціль...

Втонула в власнім безсиллі крига,

Відбилось сонце в розлийводі,

Туман розсіяв трунок інтриги,

Торішнє вкрилося молодим...

Нові надії, із скрині - сукня,

В палітрі свято зелених барв,

На око зважуючи майбутнє,

Загомоніли потоки справ...

У скронях літо забило в дзвони,

Спритніші зливи, коротші сни...

Дні в приголомшливих перегонах

Дістануть фінішу восени.

І знову осінь... Не перепросить...

Черговий потяг, старий маршрут,

Солоні ріки рождають роси,

Без перепрошень і без спокут...

м. Київ, 14.12.2021 р.

Візьміть участь в обговоренні