Роздуми ветерана
Повзуть з дрімучої Росії
убивці з ханом на чолі
у край, де мирні гречкосії
їх зупинити не змогли.
Плюндрують землю, убивають
міщан цивільних, ті втікають
на захід, навіть за кордон,
для себе захисту шукають
за морем, де стоїть ООН.
І не збагнути їм немужнім,
що зупинити треба біг
та зброю взяти, бо за них
не вступляться чужі потужні
.
В кафе російськомовний бевзь
волинську піцу навертає.
Він трохи випив, він тікає:
диви – захеканий увесь.
Не бачив, бо не був ніколи,
а якби був на цвинтарі
там, де поховані соко́ли,
що дивляться на нас згори,
місцеві хлопці, хто оружні
на москаля звелися, «мужність» –
таке б він слово пригадав,
якщо не ворог. А до лав
в містах призовників ловити
не треба на ці вихідні.
Не маю змоги татя вбити,
бо за 65 мені…
