24.07.2022 00:22
для всіх
120
    
  1 | 1  
 © Алла Мейта

Чекати...


Вона, як завжди, поцілувала сон свого найменшого,  

Посміхнулася новій зморшці у люстерку ванної кімнати.  

Їй вдавалося найкраще, ні, просто неперевершено 

Чекати його до вечора і зранку знову починати чекати. 


Він їй віяв прохолодою через прочинену шибку вірою.  

Вона її слухала і гортала хвилину за хвилиною до світанку. 

Тримала себе за життя: варила борщ, заправляла салати олією.  

І думала: чи брав він ложку до рук, чи не й встигає чистити автомат.  


Вона згадувала усі його успіхи і наносила хрестиками на сорочку.  

Коли він умиється з дороги, її очі уже інші, але такі ж повні 

Торкнуться кожного вигину його тіла, що й досі шукає прицілом точку.  

То буде колись, а зараз треба збирати для нього спокою, хоч зовні.  


Вона вкотре прибрала кімнату, бо сьогодні забула дихати.  

Обійняла найменшого, він найбільше питає про тата.  

Брала читати книжку, потім іншу, а читала молитву тихо.  

І знала: найкраще вона уміє, ні, усе, що вона уміє - щодня на нього чекати.  



Софіївська Борщагівка, 24.07.2022

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!