П`єсавійнипрожиття. Дія1
Вона була з російськомовної (і що..) родини,
Де батьки батьків і її батьки, чи, пак, мама і папа,
та й, здається, і прадід, що давно уже в домовині,
говорили російською, не задумуючись, чому саме так.
Не стежила, яке саме покоління прийняло знаки тверді,
Взявши за основу, привезене панщиною чи актом злуки.
Все ж відчувала, що хтось, коли полоскав білизну в воді
На річці, біля каменю виводив інакші чисті звуки.
Вони іноді їй видилися усіма заборонами і циркулярами,
Усіма ґратами і надовго мурами, ламаними кістками, долями.
Сміялися над селянською і несерйозною, щось ще формулювалося.
Нагадували, як це без хліба, якщо тією, що на камені соло.
І потроху прадід, батьки батьків, і її папа і мама
Звикли до усіх знаків твердих, до того, що можна і так.
Їхній будинок має чіткі контури на, здавалось, усталеній мапі,
Проте діти сіють свободу, уперто і наче щиро, а ростуть маки.
Її постіль розтилає чобіт війни і хизується смертельними вирвами.
Мурами і ґратами пише інші кордони, зухвало і владно.
Її родина, російськомовна, була мовчазним перемир`ям...
Чує далеке соло на камені і лиш тепер знає (може), що то вона зрадила.
Софіївська Борщагівка, 03.08.22