ДОЩ НА КОРДОНІ З РУМУНІЄЮ
Побачене власними очима
Бавиться в холодних краплях хвощ,
Вогко і приємно пахне сіно.
А у горах, на кордоні – дощ,
Де злились три мови воєдино.
Вже корів погнали по шляху
Поміж хатки дерев’яні й вілли.
Дочекавшись дощову зорю,
Зацвіло пахуче зелен-зілля.
Зашумів у стріхах очерет,
Відгукнулась голосна трембіта...
І лиш горам з лісом тет-а-тет
Захотілось хоч краплинки світла...
Знов форель стрибала під дощем,
І бриніли гори, наче ліра.
Пахло тут не як завжди, борщем –
Бринзою – смачним овечим сиром.
Було безліч золотих годин,
Було безліч золотих хвилинок
В лісі, що простягся до вершин,
З буків, грабів, сосен і ялинок.
Зачепились хмари за верхи –
Видно захотілось відпочити.
Дощ ішов. І хоч якісь сліди
Так хотів до завтра хоч лишити.
Вкрив Карпати чарівний туман,
Колисав будиночки кордону...
Не цвіли півонія й тюльпан –
Арніка тут спала на осонні.
Пахнули і м’ята, і полин,
Зашуміли по горах отари –
Із гірських зелених полонин
Вже овечок гнали у кошари.
Тут не було ані меж, ні мір.
Всюди була казка, справжнє диво.
Доторкався таємничих гір
В двох країнах – один дощ щасливий.
Зовсім не завадила йому
Ця смуга пошарпана кордону.
Чистому карпатському дощу
Не було і межі, й перепони.
Де із давніх предковічних пір
Мови три злилися воєдино,
Й два народи, два народи гір,
Вогко і приємно пахло сіно...