П`єсавійнипрожиття. Дія 2
Він стояв біля вікна і мріяв...
Нехай буде, що мріяв, ох, хоча...
Вона втому ховала під вії
І вдавала, що знову дівча, вона знову дівча.
Вони прожили вісім років,
А знались, може, п`ятнадцять
Хто там їх рахував, коли зараз дві ночі
На двох, і почне розвиднятись, почне розвиднятись.
Вона дивилась на нього: Ти виживеш?!
Ти не можеш зараз мене отак одну,
Тоді, коли я спалена без пожеж,
Тоді, коли я найсильніше тебе люблю, найсильніше люблю.
Він відводив очі: що може їй обіцять?!
4.5.0, коли є зв`язок і вціліла стіна,
Упевнений тільки, що може стрілять,
У їхніх зірках тепер також війна, у зірках війна.
Вдвох довго мовчали, кімната мовчала теж.
Вона потім кричала, як погляд бився об двері.
Вона спалена вщент, випалена без пожеж.
Підійшла до вікна, шукаючи тінь у сквері, хоч тінь у сквері.
Софіївська Борщагівка, 17.09.22