02.11.2022 19:49
18+
23 views
    
rating - | no usr.
 © Ірина Вірна

Цикл "Відьма". 5_Смерть

Вечірній промінь зблиснув. Вже останній.

Вона долоні від обличчя відвела.

Ледь посміхнулася. Зняла із себе вбрАння, 

Що призначалося для торжества.


Взяла бокал у руки, кришталевий, 

А другий геть відкинула – в куток.

І під чарівний брязкіт скла, миттєвий

Зробила перший (і останній вже) ковток.


… А він, хоча й запІзно, все ж прийшов.

Побачив її мертву на підлозі.

Пожалкував, що вчасно не дійшов

І врятувати вже її не в змозі.


Він так ласкаво гладив її руки

І цілував уже холодні пальці ніжні.

В очах читав застиглий лід розлуки

І відганяв від себе думки грішні.


Він відчував, що вже не зможе більше 

Радіти клятій краденій любові, 

Яку плекав, як квітку. Й що найгірше, 

Приймав, як дар – благословення долі.


Тепер спокутує свою провину:

Ллє сльози, б’є себе у груди, 

Жалкує: «Втратив пісню лебедину, 

Такої більше вже не буде…


Вже не почую слів палких, жагучих…

Лишилось мертві цілувать вуста…»

І він торкнувся вуст іі пекучих.

І вмить полинув в мрійне забуття.



Краматорськ, 09 – 12.03.1999

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись