Чи міг би хтось ще витримать таке,
Цю чашу, болю повную по вінця?
Чи здатна нація якась прожити те,
Що зараз проживають українці?
Чи здатні інші так лупати скелю,
Забувши і про втому і про страх.
За землю рідну й за свою оселю,
Із криком: "Слава Україні!" на вустах.
Чи здатні інші нації терпіти,
Відсутність світла, газу та води?
Коли в квартирі твоїй мерзнуть діти,
А ти не можеш їм допомогти...
Чи не зламає німців чи франзуців
Ракетна канонада в вихідний?
Звичайно що зламає, мої друзі.
Тому що ми міцніші є за них.
Тому що ще із давніх сивих років,
Чотири чи п`ять сотень літ тому,
Боролись українці за свій спокій,
Пройшли Сибір, заслання і тюрму.
Десятки поколінь в бою спочили,
В бою за незалежність і свободу.
І як би нашу землю не палили,
Кінця козацькому не буде роду!
Щораз, неначе фенікс сизокрилий,
Із попелу вставав козацький дух,
І кожен раз вогонь його гасили,
Кати московські, завдаючи мук.
Та не дано катам вогонь згасити!
Як тільки ворог суне на кордон -
Встає козацька міць орду ту бити!
І знов сурмить у бій старий Дніпро!
І знову фенікс жваво б`є крилом,
І прадіди з небес знов споглядають,
Могутнє військо, в боротьбі зі злом
Собою, як щитом нас закриває.
Ненависть хай злетить до апогею!
Шаблі здіймуться хай до неба знов!
Не зупинити їм ніколи ту ідею,
Що час її уже давно прийшов!
І не важливо хто стоїть навпроти,
Не чутно вже чужих пересторог,
Яка різниця хто воює проти?
Якщо на нашім боці правда й Бог.
Саме тому я вірю в Збройні Сили,
Хоча й не ми обрали цю дорогу,
Ми, націю незламну відродили!
Тож вірю в Націю та в нашу Перемогу!
с. Атаки, Дністровського р-ну Чернівецької обл., листопад 2022 року
