Окрайчики думок
У синьому надвечір`ї
Зоря заплакана,
У безконечності світу
Озерце серця,
Що вміє боліти...
***
Окрайчик сонця
на небі вечора
завис окрайчиком думки
на окрайчику вишитого полотна
золотої мрії…
***
На щоці солоність
срібними перлами...
Така дорожнеча...
Але, чому
бува така болюча?
***
Між тоненьких гілок ‒ сонцеколо,
На осонні світу ‒ усмішка,
задивлена в небо,
що так чекає тиші…
***
На вістрі ножа ‒ крихта хліба,
На вістрі часу ‒ бездумність,
що холодною зимою вривається
у сонячне вікно світу.
***
На сорочці червоним ‒
радість стежкою у весни.
На рушнику чорним ‒
зажура стежкою у зими.
На підвіконні ‒
бабусине літо у червоних черевичках.
Душа ‒ у синіх зоринках барвінку,
що тягнеться до світла.
***
Так вечоріє зорями,
що виснуть у безодні неба.
Так велично
на вишитому полотні,
що обрамлює лик Святого.
Так солодко на долоні у думки,
що стає СЛОВОМ.
***
Я ‒ свічка думки,
Таїна неосяжна...
Я ‒ дрібненька намистинка
на ниточці Всесвіту.
Я ‒ Слов`ятко,
котре до СЛОВА
прагне підростати.
м. Львів, 5.12.2022
