Занадто порожня ця оболонка,
говорить зі мною не відчуваючи слів,
скляне відображення холодом віє ,
з очей котрі ніколи не бачили снів.
Як добре не знати ні болю ні жалю
по головам швидко йти до мети,
розтоптать, запихнуть чиїсь почуття якнайдалі,
в нескінченні висоти своє его нести.
Наплювати так легко на того хто поруч,
штовхнути у спину, кинути в бруд,
волю скувати в сталевий обруч,
а милосердя віддати під суд.
І ця оболонка занадто порожня,
образливі слова твої як ножі,
та скажи чого насправді ти варта
людина, що не має душі?
