Слова
Сповняють простір цей слова,
здригають душі, чи здіймають вітер,
ніжно шепочуть як в полі трава,
чи галасують мов діти.
Несуть у собі відчаю крик,
а може любовні зітхання,
скажуть усе до чого ти звик,
або чиєсь глузування.
Змалюють докладно навколишній світ,
чи свідомо введуть у оману,
бувають тонкі як весняний лід,
або безтілесні ніби з туману.
Порожні слова на вітер кидають,
люб`язні слова бережуть зазвичай,
образливі іноді назад забирають,
і гірко ридають від слів прощавай.
І слово нехай як срібло коштовне,
але не кожен чомусь хоче знати,
і рветься останнім щось мовити знову,
а як іноді змістовно мовчати
