з рубрики / циклу «ПИТАЄТЕ, ДЕ Я БЕРУ СЛОВА»
Вірші стікають з кінчика пера,
Шикуються рядками на папері,
В казковий світ я відчиняю двері,
Де, в слів хитросплетінні, дивна гра.
Тут є усе: і осені вогонь вогонь,
І згаслого світила попелище…
Зірки пульсують набагато ближче,
Струмлять розсвіти прямо із долонь.
Весна плекає яблучний нектар,
Із келиха точеного латаття…
Смарагдово-квітуче степу плаття,
Червневе літо принесе у дар.
Зима розіб’є крижаний Грааль,
Той, розлетівшись на мільярди скалок,
Злетить салютом, й між річок і балок
На землю встелить інія вуаль.
Тут вітру зойк й негоди дикий рев,
Ще мальв краса та будяків каліцтво,
Шпаків родство і сокола сирітство,
Кущів кріпацтво у тіні дерев.
Мара обідня від піщаних дюн,
Що поглинає плавнів прохолоду.
Хаос бур`яну, чепурність городу.
Гладкі ставки і річечки мов в’юн.
У світі цім, душа моя як птах
Пісень щебече, висадивши двері.
Я тексти ці мережу у папері,
Ширяючі на вигадки крилах.
