Рашисти, власовці Совки
Мене вбивали біля гаю
Рашисти, власовці, Совки
Я зовсім їх не розрізняю -
Вони неначе близнюки.
Гебня нас ставила до стінки
І виривала язики.
Вела уярмлених, навшпиньки,
У Воркуту й на Соловки…
Нема ні Йоськи, ні Адольфа,
Та наплодилася руzня,
Яка жене нас на Голгофу –
Та прагне знищити щодня!.
Нас убивали в тому гаю
Рашисти, власовці, совки…
Наш воїн гадів покарає
І вже назавше. Навіки.
Я інколи іду до гаю,
Де спопеливсь і відродивсь.
Дід й прадід лунко крикнуть з раю:
Не вішай голову! Борись!
І я борюся, що є сили.
Братів стрічаю на путі,
Я хочу щоб вони всі жили
А не пропали в темноті...