Вересню нічим дивувати, вражати.
Хто може зрівнятися з травнем?
Він з відчаю змусить чорнобривці палати
По під парканами яскравим вогнем.
А вітер рознесе пожежею полум’я:
Садами, деревами, одинокими кленами,
Жовтогарячі хвилі до обрію
Дихнувши в останнє шаленою спекою.
Вжахнеться, заплаче – та марно жалітися.
Не вигасить слізьми накоєне лихо.
Буде байдуже на все це дивитися,
Бо хто зрозуміє душу його?
Дрогобич, 2011
