28.08.2011 20:59
-
295
    
  3 | 4  
 © Віта Бабенко-Вітка-Квітка

Злися непомітно

Я стримуюся, щоб не закричати, 

Щоб не розвернутись і піти, 

Щоби зайвого щось не сказати, 

Щоб не знищити все назавжди


Щоб не повернутися плечима, 

Щоб не кинути все на відріз. 

Хочеться так гримнути дверима, 

Щоб вони зірвалися з завіс. 


І в ту мить повільно зупиняюсь, 

І одразу лічу до семи. 

Я тоді на щось відволікаюсь, 

В інший напрямок веду думки


Бо якщо це просто необхідно, 

Щоб усе стояло на місцях, -  

Злися так, щоб було непомітно, 

І тоді завжди будеш в плюсах. 



2010

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 18.02.2012 02:54  Каранда Галина => © 

от мене чомусь оті плюси вкінці дуже покоробили і звели нанівець все враження від хорошого вірша...
я теж намагаюся ніколи не грюкати дверима... та про плюси якось не думаю... просто намагаюся зрозуміти...