12.12.2023 22:44
18+
90
    
  1 | 1  
 © Валентина Красновид

Чепуриться старий дід

Чепуриться старий дід

Віднедавна, з дідом Грицем, приключилась небилиця.

Таємниці не здержу, Вам на вушко розскажу!


ЧЕПУРИТЬСЯ СТАРИЙ ДІД


Чепуриться старий дід, має він чимало літ,

Але скільки, сам не знає. Та на те він не зважає,

Бо як влітку з даху впав, то й лічити перестав!


Встає рано, до світанку, умивається на ганку,

Хвору спину розминає, сивий чуб в картуз ховає,

Віднедавна, став наш Гриць, поглядать на молодиць.


Край села - верба кудлата, де стоїть біленька хата,

Проживає там Уляна, пишнотіла та рум’яна,

Вже з півроку, як сама, безутішная вдова.


Стару косу Гриць клепає, потім з дому вирушає,

Із торбинкою на спині у біленькій сорочині,

Поспіша з самого рана, де живе вдова Уляна!


Серце б’ється без упину, косить Грицик конюшину,

Та й поглядує за тин, де вдова, серед жоржин,

Чорну косу заплітає та й сумні пісні співає.


Денервує старий Гриць, штани ліпнуть до сідниць,

Мошкара його обсіла, сонце очі засліпило,

Потом обливається, кепсько почувається!


Під вербою сів спочити, захотілось їсти й пити,

Дістав з торби він хлібину, шматок сала й цибулину,

Випив квасу, попоїв, розхрабрився й звеселів.


Квітів назбирав у полі, благо їх росте доволі,

Натягнув картуз на лоба, щоб була висока проба,

Із-за тину визирає й до Уляни промовляє:


-Приголуб мене, лебідко! На душі у мене гидко!

Серце б"ється ошалііло, аж дрижить моє все тіло!

Хочу я тебе кохати! Запроси мене до хати!


-Що за бісова година? Смерть у тебе за плечима!

Засміялася Уляна, -Сивий ти, немов сметана!

Престарілий, дряхлий дід, втратив розум, страм та стид!


-Не гони мене від себе! Бо я мам палку потребу!

Щастя ти свого не бачиш! В мене ж серденько гаряче!

Кров клекоче, як вино! Я, повір, ще ого-го!


-От, нахаба, так нахаба! Щоб тебе вкусила жаба!

Тут Уляна не стерпіла, в пучок косу закрутила,

Та й набрала із криниці відро зимної водиці.


-Ось тобі такий одвіт, остудися, дурисвіт!

Та й плеснула ізпрожогу за тинок з відра всю воду.

І змочила в акурат, діда з голови й до п’ят!


В Грицая, аж подих сперло, у очах усе померкло,

У висках застугоніло та й все тіло заніміло,

Став, як вкопаний бовван, як язичний істукан!


Як оговтавсь, бідолаха, потоптавсь, як черепаха,

Скоса глянув на Уляну, тричі сплюнув у канаву,

Й пішов тихою ходою, як той віл із водопою.


А Уляна йому вслід: -Йди додому, старий дід!

Та забудь сюди дорогу! Більш не буде діалогу!

Бо візьму суху ломаку, й з ланцюга спущу собаку!


Мовчки Гриць пішов селом, через поле напролом,

Ледь не плаче, старий Гриць, мов наївсь гірких кислиць.

І сміються з нього люди, йдуть плітки та пересуди!


Бо в селі, так і буває, хтось про когось завше знає,

Ще й осудять та добрешуть, язики на лавках чешуть,

І нещасний той бідак, хто під слух попав, однак!


Як прийшов дід Гриць додому, став молитись на ікону,

На долівку падав ниць, щоб забути молодиць.

Ось так зимная водиця, ізцілила діда Гриця!


Дні пройшли, часи минули, казус цей вже всі забули,

Пліткарі та лиходії вже смакують нові дії,

Хто де був, кого хто бачив. Весело в селі, одначе!


кінець



Ніжин, 12.12.2023

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!