21.02.2024 18:56
18+
26
    
  1 | 1  
 © Валентина Красновид

Весільна історія

Весільна історія

Захотіла баба Галя молодого хлопа,  

Вже два роки, як не стало дідуся Прокопа. 

У суботу рано встала, відчинила скриню,  

Як ножем, шпигнув у ніс запах нафталіну. 


Як та дівка на виданні, одяг приміряла,  

Залежалую спідницю півдня прасувала. 

Шовком вишиту сорочку ще знайшла у скрині,  

Та червонеє намисто у старій ряднині. 


Розв’язала вузлика, що на смерть збирала,  

Хустку нову та білизну звідтіля забрала. 

Розвісила всю одежу на дворі рівненько,  

Нехай вітер теліпає, щоб було свіженьке! 


Непомітно день промчався й до кінця підходить,  

В животі бурчить у бабці, що аж шлунок зводить. 

Ніг не чує під собою, цілий день в роботі,  

Та й згадала, що не бу́ло, ані крихти в роті. 


Принесла́ із погребця молоко в гладишці,  

Сіла, з хлібом попоїла, ще й налила кішці. 

Та й лягла відпочивати, завтра вже неділя,  

Була звана сусідами на гучне весілля. 


Ніч минула, тихий ранок в вікно зазирає,  

Чутно, як пташки співають та півень горлає. 

Цілий ранок перед люстром бабця чепурилась,  

На весілля до сусідів трохи припізнилась. 


На весільному дворі гості вже зібрались,  

Молодята в двір заходять, в церкві обвінчались. 

Старий батько з короваєм кортеж зустрічає,  

Плаче мати, й наречених зерном осипає. 


Молодята коровай з сіллю скуштували,  

Та подякою, сердечно батьків вшанували. 

Низесенько до землі тричі уклонились,  

Жалісливі жіночки трішки просльозились. 


У саду столи накриті, ломляться від їжі,  

У затінку квас хмільний у дубовій діжі. 

Старости до столу просять, де вишень рядочок,  

Гості дружною юрбою ідуть у садочок. 


На столах всього доволі, калачі й пампушки,  

Гречаники, пироги, деруни й галушки,  

Голубці та млинчики, печеня й ковбаси,  

Борщ із м’ясом запашний, в буряковім квасі. 


Медівник та маківник, вареники пишні,  

І настійки, і наливки ще й кисіль із вишні. 

До весілля хазяї з Різдва готувались,  

На витра́ти не скупились й дуже постарались. 


Молодяток посадили на кожусі в парі,  

Біля них рядком посіли дружки та бояри. 

Всі присутні повставали, змовкли на хвилину,  

Та сердечно помолились за нову родину. 


Загуло, як рій бджолиний, на усе довкілля,  

Українське, хлібосольне, гостинне весілля!  

Проворненька бабця Галя, як дзига вертілась,  

Біля парубка Миколи вона примостилась. 


Трохи випила наливки, голубця вкусила,  

Розповзлася хміль по венах, як нечиста сила! 

Та на "дружбу романтичну" хлопцю натякає,  

Посміхається лукаво й в очі зазирає. 


А Микола-хлоп зухвалийий, гострий на язи́ка,  

Не збивайте мене, каже, бабцю з пантелику! 

Та й негоже, мені з Вами, тут дискутувати,  

Бо мене батьки учили старість поважати! 


Вже й заграли музиканти музику веселу,  

Щоби добре було чути на далекі села! 

Б’ють у бубни, в труби дують, щоки надувають,  

Нехай вся округа знає - весілля гуляють! 


Встав Микола із-за столу, щоб час не втрачаати,  

Перескочив черех лавку й побіг танцювати. 

В гурті відшукав Оксану, дівку з рідного села,  

Стоїть осторонь самотня, невесела та смутна. 


Запросив її до танцю боязко й несміло,  

Подала йому дівчина свою ручку білу. 

Й закружляла в плавнім танці голуб’яток пара,  

І ця музика весільна їх серця з’єднала! 


Бабця ж Галя скоса зирка:- Ач, які поганці! 

Злісно шепче, спересердя:- Поїли, б їх пранці! 

Все нутро її, від гніву, люттю закипає,  

Кістку з м’яса обглодала та в миску кидає! 


Ця подія не лишилась без людського ока,  

Все це бачила та чула Дунька кособока. 

Там сказвла, там шепнула та ще й прибрехала,  

Отак бабця, популярним персонажем стала! 


В її бік усі кивають, тичуть в неї пальці,  

Та від сміху аж сичать, наче брага в банці! 

Такий сором бабці Галі стримати несила,  

Мовчки встала із-за столу й губи закусила. 


Стали гості вже кричати молодятам:- Гірко! 

А бабуся вийшла з двору й зачинила хвіртку. 

Як дійшла вона додому, ніц не пам’ятає,  

Як молилась на ікону, один Господь знає! 


Смикала в гарячці двері, кля́мку все шукала,  

Що аж з мисками полиця на долівку впала! 

Бідкається бабця Галя, черепки збирає,  

Та й на карточку Прокопа скоса поглядає. 


Потім сіла на ослінчик, пісню заспівала,  

Як нещасна дівчино́нька тополею стала. 

Заспокоїлася трохи й уяснила справжню суть,  

Що в думках, негоже мати, нечестиву каламуть! 


Треба дякувати Богу за все те, що в мене є,  

Бо такі літа поважні Він не кожному дає! 

І що треба, повсякденно, свіжий розум мати,  

Щоб не довелось на старість черепки збирати! 


КІНЕЦЬ 



Ніжин, 21.02.2024

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!