під парасолею власного "я".
залишайся там, де опинився
на шляху під парасолею власного "я"... -
на гребні,
вершині на самій здобутків
торкайся небес,
милуйся красотами інших,
чужинних і знаних країн,
на стежинах яких
у екстрімних блуканнях і мандрах
вивчались,
стрічались народи,
звичАї і мови
і меж не було здивуванням -
як можна!?!..
отак берегти,
поважати,
любити своє,
шанувати історію нації,
відмінну, не схожу
і серед інших таку неповторну!..
...міцно тримайся у буревій
на хребтах сьогодення,
бо він зІрве,
поглине досягнення всі і усе,
що назавжди вважалось привласненим,
власне, тобою,
всі мрії також
і надії, і плани в прийдешнє
він порозвіє на розі вітрів,
знівелює спогади ті
про народи,
звичАї і мови -
навзаєм залише сарказм із цинізмом
як іронію долі,
як регіт реалій
з тогО марнотратства часу буття...
на самому дні
облаштуй собі землю,
створи затишок в закутку
і з того радій,
що ЦЕ
не найгірше місце планети іще
і тут таки добре
і зручно у самоті
серед самотних і непомітних,
зайвих і непотрібних,
сірих, ніяких... - але людей,
таких же, як ти -
ти людина,
кОтра не знала
надто великих досягнень і статків,
не прагнула їх,
скромна людина,
кОтра лишилась назавжди
у мріях замріяна
у побутовій дірі
і завжди бажала
рівності всіх,
для всіх справедливості,
а собі лише ситого шланку -
бо пом"ятаєш,
бо знаєш всю правду
про правду,
брехню
і страждання,
і злидні... -
залишайся... -
кажу я до себе собі,
під парасолею власного "я" стоючи на драбині буття,
тютюновою пихкаю люлькою
і сідаю в велику корзину, якої прив"язана
синьо-жовта повітряна куля -
я пишаюся в цих кольорах,
патріотом щасливим скину баласт,
що лантухами словесного блуду -
дістанусь нарешті свободи і волі
у чистому небі, чи серед хмар,
у польоті крізь грози й негоди
над шляхом моїм,
що веде в невідоме.
