22.04.2024 10:09
18+
21
    
  - | -  
 © Джміль

Мамині груші

Мамині груші

Той, що вчора хлопчина, сьогодні – вояк, 

Він тонутиме в днях, хоча буде на суші, 

Доторкається снів і відчує на смак:

На старому столі пахнуть мамині груші


І не буде межі між свідомим і сном, 

І не буде кінця між «знайти» і «втрачати».

Там між сотнями дій було чорним гріхом

У чужому саду груші - яблука рвати.


Там немає рушниць, бо немає війни, 

В тому дивному сні пахне травами в хаті, 

Там оті вояки, що були ще дітьми, 

Із старої верби перший " меч" свій учились стругати. 


І над хатою в сні ще красується дах, 

Там лелеки на нім порозплющують очі.

Там було щось таке трохи більше за страх:

Може перша любов, чи то чар дивоночі?


Не продовжити мить переораних снів, 

Бо на ранок ми всі – розтривожені душі.

Ти прокинешся враз від ракетних боїв –

І із рук матерів враз покотяться груші.

І вони будуть тихо молити творця, 

Щоб вернув їм назад їхню доню чи сина.

І вони витиратимуть сльози з лиця, 

Їх частина душі теж на варті країни.

Ну а там зрозуміло усе, два на два..

Кожен день проживаєш немов би останній..

І здається тут зайві і пафос й слова..

Треба встигнути все ..

Війна, дружба, кохання!.

Бо назавтра тебе вже нема на землі..

І по вулицях інші ходитимуть люди.

І любитимуть інші. 

Ласкаві і злі ..

А ти станеш весняним дощем ( головне Україна що буде!).

Тільки треба вернутися, 

Треба авжеж..

І побачить лелеку у себе на хаті.

Випить воду з криниці, в дворі де живеш 

З`їсти маминих груш світлий день відстояти!.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!