Рідне місто
В епоху двоїсту ми прагнемо змісту
І раптом прийдешнє калічим;
Яке моє місто, коли раптом тісно
І дихати раптом нічим?
Можливо, тривожне, любити спроможне,
А ще до безтями чекати.
Де губиться місто, коли раптом тісно
І де його погляд шукати?
В алеях і парках, у гаморі й арках
В підмурках, дахах, магазинах.
Ховається місто в куточках усмішки
І дивиться сонно очима.
Ще й пам’ять за руки веде й зупиняє,
Й будує з моментів приблуди.
Хто створює місто, коли раптом тісно?
А місто відроджують люди.
Ми всі, як фрагменти, будуєм моменти,
А з ними надію зведемо.
Яке моє місто – залежить від вмісту,
Який ми у нього вкладемо.
По каменю кожен, принести спроможен,
Зруйноване відбудувати .
Що ж місто не вбите, а буде ще жити й століттями буде стояти!.
І ми будем в ньому у місті оцьому
Любити і вірші писати .
Над Дніпром весною разом із тобою,
Кохання і запах бузковий вдихати!.
І будуть каштани, і будуть звичайно,
У місто вести всі дороги,
Я вірю, і знаю минуть дні печальні
Засяє ВІН ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ!.