Я спрячу, заховаю
Я заховаю смуток за долоні.
Вони моя і поміч і утіха.
Знаходячись у ліній їх полоні
Мені не обернути теє лихо,
Але відкликати всі марнії надії,
Крихкі і до безглуздості пустії.
Я спрячу серце від образи світу
За щільним плетевом з оман і недовіри.
Нехай воно кричить: нестерпно жити!
Нехай волає: хочу в щастя віри!
Та не пущу, і як би не боліло
Не відступлюсь, бо думка не веліла.
Я душу оберну в тонкі тенета,
Щоб раптом в височінь не полетіла.
Бо сонце, то вже інша є планета,
Яка не раз вже крила опалила.
Нехай покориться, для неї буде краще.
Лишень тоді врятується, пропаща.
Київ, 15.08.11
