02.09.2011 09:43
-
336
    
  2 | 3  
 © Волотовська Ольга Сергіївна

Я спрячу, заховаю

Я заховаю смуток за долоні.

Вони моя і поміч і утіха.

Знаходячись у ліній їх полоні

Мені не обернути теє лихо,

Але відкликати всі марнії надії,

Крихкі і до безглуздості пустії.

Я спрячу серце від образи світу

За щільним плетевом з оман і недовіри.

Нехай воно кричить: нестерпно жити!

Нехай волає: хочу в щастя віри!

Та не пущу, і як би не боліло

Не відступлюсь, бо думка не веліла.

Я душу оберну в тонкі тенета,

Щоб раптом в височінь не полетіла.

Бо сонце, то вже інша є планета,

Яка не раз вже крила опалила.

Нехай покориться, для неї буде краще.

Лишень тоді врятується, пропаща.



Київ, 15.08.11

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.09.2011 20:27  Сашко Новік 

типу душа на повідку?

 02.09.2011 10:22  Тетяна Чорновіл => © 

Спочатку викликало здивування слово "Прятати", та гугл переконав у правоті автора! Воістину багата наша мова, а ми, буває, товчемося на заїжджених словах, обзиваючи прикметником "літературна". Вірш дуже сподобався! Ставлю 5, та "тинета" все-таки виправіть, мабуть то описка! Чи я ще чогось не знаю?