Вимкни чайник

Все це трапилось насправді 

Досить вже давно, 

Як мобільних телефонів 

Не було й в кіно. 

На роботу поспішала 

Жіночка одна 

Навіть кави бідолашна 

Випить не змогла. 

На бігу у електричку 

Вскочила вона 

Лиш вмостилась на поличку 

Думка пройняла 

«А чи вимкнула я чайник 

Лишенько мені 

Пам’ятаю як вмикала, 

Чи вимкнула – ні!» 

В цю хвилину кожен може 

Жінку зрозуміти: 

Це трапляється частенько, 

Ніде правди діти. 

А думки такі – як мухи, 

як уже пристане, 

То так просто не відпустить, 

Змучить до нестями. 

«Може вимкнула я чайник, 

А може і ні. 

Може там уся квартира 

Уже у вогні, 

А в кімнаті спочиває 

Малолітній син – 

Не прикинеться як вчасно, 

Що то буде з ним?» 

Не знаходить собі місця, 

Уже вся звелась, 

По вагону допомоги 

Просить подалась. 

«Ви вже сходите? –  

Будь-ласка 

Поможіть в біді, 

На пероні з автомату 

Подзвоніть мені. 

На квартиру. Ось мій номер, 

Сина розбудіть, 

І скажіть, хай вимкне чайник,  

Бо згорить за мить» 

Добрі люди обіцяли 

Звісно, подзвонить, 

Заспокоїлась мамаша 

На якуюсь мить. 

Потім знову думка лізе: 

Люди то чужі, 

Як забудуть не подзвонять, 

Ой бути біді. 

Знову до людей підходить, 

Просить підсобити, 

З телефону-автомату 

Сина розбудити. 

В цей час вдома у квартирі, 

Смачно потягнувшись, 

Вже прокинувся хлопчина  

Й почвалав на кухню. 

Гріти він поставив воду, 

Сипле в чашку каву. 

Тут – дзвінок. Хтось незнайомий 

З ходу – «Вимкни чайник!». 

Той схопивсь, покірно вимкнув: 

Треба, якщо кажуть. 

Хвилин десять так просидів, 

Знов ввімкнуть відваживсь. 

Ще вода не закипіла, 

Телефон гукає: 

«Ти прокинувсь? – чайник вимкни – 

З трубки хтось волає. 

Син злякався, чайник вимкнув, 

Сам весь аж трясеться, 

Тут вже містика усяка, 

В голову збредеться. 

Час іде, він кави хоче, 

Ставить воду гріти… 

Дзвонять, звісно. Мамин голос 

Не дає зрадіти: 

«Ти живий?! Ну слава Богу! 

Синку чайник вимкни» 

22.07.2009