Напівплагіат… але від душі
з рубрики / циклу «ПОЛИНЬ, ПОЛИНЬ, МОЯ ДУША»
Заспаний степ омитий росою,
В колосі жовтім поля,
Птахом світання говорить зі мною…
Як же люблю тебе я!
Ти – моя гордість, натхнення і сила
Хлібний родючий мій край.
Ти – моя ліра і творчості крила,
Ти, мій Едемський розмай!
Села втонули у зелені саду,
Соняхи ніби зірки
Заполонили городи й леваду,
Де розляглись огірки.
Мальви вітають сусідів привітно,
Терпко буяє полин,
Небом квітують волошки тендітно
Посеред маку краплин.
Манить лоза соковитим бурштином,
Терен намистом чорнить,
Пасма шпориш закуйовдив під тином…
Як же це все не любить?!
Може й не все як хотілося склалось,
Та не зроню я сльозин…
Бо найдорожче у світі дісталось –
Неньки Вкраїни я син!
