Подія
Цей вірш написаний про справжні події, що сталися з моєю сімʼєю. Події про які мало хто знає, бо не на часі розхитувати суспільство… А як на мене - про це треба говорити, недбалі всі на своїх місцях і можна тільки здогадуватися, що буде далі…
Подія або Вже вдома!
Сирени серед ночі - вже не лякають нас,
Здавалось би - які там фобії,
Але погодтесь, звінок по телефону серед ночі,
Завжди непередбачений сюжет?!
Ці секунди,
Ці кляті думки -
Сам себе вмовляю-
Це помилково, пронесе?!
Хапаю слухавку і чую :
Спаси нас,
Пожежа у лікарні,
Ми горим…´
Моя сімья у небезпеці, яке бридке то відчуття
Час не зупинно йде, бо він невмовний
Я метушусь на місці,збираємся з синком Петром в пітьмі,
Припущення малюють несподівані сюжети,
Душа вже там, де подумки мої.
І вже летим крізь комендантську ми годину,
Які там правила,
Ми навпіл розсікаєм Київ,
Я, синок- близнюк Петро і друг Юрко.
Мій друг мовчазно тримається за крісло,
Він точно знає, що не підведу.
Пост перший— ну чого ви тут?,
Пост другий — яка потрібна допомога?
Ми вже на місці:бачу темряву, негоду,
Ці вікна, що без шибок й тиша - що не спроста мовчить .
Медперсонал, що щось мичить,
Бо не готовий зовсім до таких подій?!
Злітаєм на четвертий поверх,
Не розуміючи-чому в приміщені, той клятий дощ іде?
І бачимо тих хлопців- вогнеборців, екіпірованих, з коротким написом ДСНС
Вогонь приборкують живицею - водою
Все зрозуміло - дощ спасіння лльє!
Ми чуємо — живі всі
І дякуєм безмежно,
Але нема кому потиснути ці руки
Вони не зупиняються- ідуть вперед!
У темряві зникаєм,
Якісь дроти цепляєм,
Крізь сльози, впомацки,
Знахожу перекошені ті двері, що теж життя спасали всім!
Ця зустріч, ці налякані всі очі,
Обійми й запах звісно не Коко Шанель
І тихе від коханої - ми втримались,
І дорікання Паши- сина близнюка- ну де так довго був?
Мене думки не покидають, як кляті ці гіпси із Паші зняти?
І тут мій друг усі рекорди бʼє!
Хватає сина на витягнуті руки і в самий низ у темряві на подиху несе!
А дощ все льє?!
Вже їдемо додому,
Вдихаєм київське повітря,
З мигалками без стресу, як каже син Петро,
Нас проводжають поліцейські— все ж комендантська в Київі година ще.
Вже звонять друзі, рідні і знайомі -
Бо розійшлась чутки по всім куткам,
Всі вайбери і телеграми відзвітувались сенсаційно-
Що все в порядку там.
І от вже вдома,
Скінчилися пригоди.
Камін- це по сучасному, а так стара буржуйка мерехтить
І намагається зігріти нас, ну як вже може.
А я ловлю себе в думках,
Так затишно і тепло в домі
Який красивий все ж вогонь і небезпечний.
Як легко може він розправитись з життям.
Дивлюсь на Павла він міцно спить,
Ну добре, що скінчилось все як в казці.
і розумію, що дім лікує,
Тиск вирівнявся вже у всіх.
Велика вдячність хлопцям, що приборкують поганий той вогонь,
Що на посту без дня і ночі, всі на одне лице, що зветься мужнім,
Низький уклін Вам всім.
Про друзів :пишаюсь вами без прикрaс! І знаю, що у вічному боргу.
Нарешті, знімаю кеди, вщент мокрі,
Ледь відчуваю пальці на ногах
І розумію, що вони дубові,
Мій друг Юрко, що завжди поруч, весь час мовчав...
В.С.Курзанцев