Ода про Міріам
Хто б міг подумати-якою вона стане,
Та-що з під баяна ледь виглядала,
Й не зовсім було зрозуміло, як той баян сам вигравав.
Росла, як справжня леді- повадки, танці, любов до коней…
Коли у школу йшла, то проводжали всі міські коти й собаки нашу Машу-
Мамину Марічку, Масю …
І звісно татову Красу і Моду!
Роки ішли, як в мріях і у снах,
Тепер ми бачим Магію Марію.
Її природа малювала-неземна краса,
Портрет хіба що сплутати з Джокондою можливо,
Але, як придивитись зразу розумієш- Діва Марія!
Марія, яка вона крута-
Тепер всім розумію, чого монахиням давали це імʼя:
Марія, Мері, Мія, - кий букет імен блакитних,
це все про тебе Міріам!
Марія Мрія - погляд, що кличе хлопців на дуель,
Які безмежні в неї очі,
Тільки в них вдивися і ти поринеш в волошкове поле,
А з відти полетиш із нею в сузірʼя Прозерпіна.
Характер у неї- як алмаз, в ньому і грація і сила,
Тепер і сумніву нема -чому це німці в імені Марія, угледіли частину чоловічого імʼя .
Маріє - будь кохана і жадана, як справжня пані - хай щастить!
В.С.Курзанцев