Коли Білий Вогонь...
Коли Білий вогонь зірветься із неба,
Коли білий вогонь відкриє серця,
Там відкриється зірка далека-далека,
Зірка Трійки святої – Дитя-Мати-Отця.
Коли в серці пробудиться дихання неба,
Коли чоло омиє незримий потік,
Тіло зм’якне смиренно, бо Зірка далека
Буде вити гніздечко у двох твоїх ніг.
Біле полум’я злиже журби та закони,
Що так вміло плекав розум в темряві снів,
Трійця Неба велична збудує основи,
Стовпи вічної Сили для сяйності крил.
Розум – добрий аматор, що був царем світу,
Світу темряви, світу ледь тліючих мрій,
Він вклониться тій Трійці, тій Зірці довіку,
Щоб сприйняти просторів її глибочінь.
Щоб намисто із перлів круг білої шиї
Кольорами веселки у білім вогні
Чистоти та величності – Трійцині Хвилі! -
Осліпило назавжди неправди сліди.
Дайте ж звити гніздо біля ніг плодовите,
Триєдиний вогонь хай ваш дух освітить,
Хай правиця дістане туди, де відкрите
Серце Бога Живого – хай всіх нас Оживить!
«»»»»
Бо були не живими, а сплячими,
Бо були ми ляльками незрячими,
Що вважали той морок за світлі поля,
Що глумились над радістю вічного Дня!
То ж прийшов і нам час прокидатися,
То ж настала і для нас світла пора відкриватися
До свого серця, до своєї душі,
Щоб заспівати із Небом пісні.
Бо кожен має струну,
Бо кожен знає ноту свою,
Бо пам’ять кожного несе-тримає,
Про те, що світ Душі Живої в дощах не згасає.
Бо не можна Живу Душу загасити,
Бо не можна її зганьбити, забруднити,
Бо бачить вона, Гарна, іншими очами,
Бо чує вона, Правдв, іншими вухами.
І очі людські та Її знов променями перетинаються,
І знання від неї сяйвом посилаються,
І тіло живе тріпотить від дотиків її вуст і рук гарячих,
Пробуджуючи віді сну людей довго-довго сплячих.
2025р.