Я видряпуюся
Болі, болі, у вас у неволі
Я звикати страждати почав
І чекати, чекати сваволі
Попри зайнятість в тисячу справ,
Ненароком ловити на думці,
Що ж то буде, як день промине:
Десь болячки - бездушні безумці
Враз натиснуть – і греблю прорве…
Огортаєшся привидом страху,
Душу рве покотьоло голок,
Голова вниз спадає на плаху,
Болів пал і провалля думок…
Чую голос пташини із неба,
Вітерець будить мозок, чуття:
«Що намарилось – рано, не треба!»…
Я видряпуюсь з дна, до життя…
