До істини

Моє село Брехухою

Багато з лихих замірів

Або з ефекту стадного

Ще й досі назива.

Кому б це так хотілося,

Щоб край мій був оббреханим,

Приниженим й зневаженим

І кинутим до ніг?

Брехухою ж бо звалася

Та балка, лісом вкритая

І норами поритая,

Де мешкав збіглий люд.

Від панщини ховалися,

Від ляха й турка дикого,

Від москаля лукавого

І жили, як кроти.

Природою ошукані

І голодом заморені,

Виходили на простори,

Відкриті всім вітрам...

Й ставали легко здобиччю

Лакеям і хортам...

І в відчаї знедолені

Кричали криком зболеним:

“Прощай же ти, підступная,

Що так збрехала нам!!!”

Коли ж вітри історії

Ледь-ледь ослабли в спокої,

Спинились в лузі Хутором

Нащадки козаків.

І так росло й назвалося

Село моє Скаржинкою

Малою, що Скаржинський

Герой-пан населяв.

Селом Новим вже потім

І врешті – Новоселівка.

Така із назв історія

Складалась за віки...

Тому прошу, вгамуйтеся,

Кому ще й досі хочеться,

Щоб край мій був оббреханим

У пам’яті людській...

Візьміть участь в обговоренні