Бусли вернулись
Бусли вернулись, такі ж чорно-білі,
Дзьоб притулили до шиї.
Дощ омиває тіла задубілі,
І вітер пронизливо виє.
Бусли вернулись, й під мокрим крилом
Сховали тремтячу дитину.
Мерзли удвох, а тепер усім трьом
Холод зі смаком полину
Смуток навіє за сонцем Марокко
І Африки пряним повітрям.
Тут лиш болота, куди не кинь оком,
І ліс до жаху непривітний.
Бусли вернулись, а ти поки - ні;
Хоча б і сухим напівсловом,
Хоч би на мить ти прийшла уві сні -
Свідомо або ж випадково.
Бусли вернулись, і от ця весна
Схожою стала на осінь.
Їх уже троє, ти ж поки одна,
Самотня до болю і досі.
Бусли вернулись, а ти все мовчиш,
Беззвучна, як мертвий лелека.
Ця тиша найважча, найгірша із тиш:
Мовчиш безкінечно далеко.
Славутич, 2025