Обійми
Ти думаєш, я просто відвернувся і пішов?
Відвівши погляд, з камʼяним обличчям,
Коли за цим обличчям вигорає люта кров
Світанком проклятим, пустою ніччю.
Нехай тепер обійми ці розтягнуться на вічність,
Обійми ці - це ляскіт мишоловки.
Розбитих двох сердець нестерпна траурна трагічність,
І в ній - взаємна гра у недомовки.
Здається що навічно мої груди обхопили
Лещата ніжних і жіночних рук;
Так лагідно, привітно, чуйно, й разом з тим - щосили,
«Прощай» - чомусь це наймиліший звук.
Чи зустрічатись, чи не зустрічатись? В пекло дати.
Формальності? Підняти їх на вила!
Лише тепло твоїх грудей навік закарбувати,
З твоїх обіймів - тільки у могилу.
І аромат твоїх парфумів, подих полохливий
Так близько - серце битись перестало.
Приховує пекучий біль мій голос жартівливий:
Тебе в моїм житті нестерпно мало.
Київ, 2025