Любов і вдячність
Доні Аллі від тата
Є в світі величні слова
Найвищі й людині найближчі.
Вони як фундамент, буття моноліт,
Вони, як людина одвічні.
Любов – слово це зігріва
В природі й найменшу стеблину,
Це те, що життя для життя зберіга
І робить з дитини Людину.
А вдячність – це слово святе,
Воно для любові, як пара,
Бо то не любов, що без вдячності йде –
То тільки фантом, то примара.
Тебе, моя доню, як рідну люблю,
Тобі у любові зізнаюсь,
Напевно, не те щось робив чи казав,
У тому я щиро караюсь.
А вдячність тобі у собі пронесу,
За труд попри нехіть і втому,
За серце гаряче, як промінь весни,
За слово привітне й вагоме.
Слова ці несу як перлину в думках,
У люблячих теплих долонях,
Любові і вдячності зичу в літах
Зазнати й зі сріблом на скронях.