Туга
Щоразу повертаючись в СРСР,
Де я пізнав дитинство, зрілість,
Поглинувши у гадки,
Катую себе знову й знову,
Бо намагаюсь бути безстороннім,
Шукаю там- хоть щось в припущеннях вАртове.
В ці кляті думки ненавість вселилась,
І серце лиш шепоче-
Це певне молодість твоїх батьків співоча
І більш на жаль нічого…
Жили вони й не знали, що життя буває гідне,
Все дітям намагались,
Собі лиш гордість за нащадків залишалась.
Пригадую - це жалюгідне існування на грошІ,
Та гасло "аби не булО війни";
Пусті полиці-люду, пайки-номенклатурі,
Поіздки світом для бюрократії,
Житло для молоді у перспективі,
Негідники партійні всюди,
Доноси пишуть і характеристики,
Проводять перевірки на незмінність,
В громадському житті стабільність
На вигляд, ніби "рівні всі ".
Живий ще батько був, я сперечався з ним,
Казав- це ви у всьому винні,
А він дивився у майбутнє:
Та долі не лякався,
Назад не озирався,
Тяжко працював,
Казав:
-Лиш воля, синку, може подолати
І розірвати сумніви…
Якось протягує грошвУ :
-Купи мені Лофери 43 пошиву,
Я знаю, що вони не в моді вже,
Але в той час-я в вчив тебе, у інституті синку…
Потворне те творіння,
Нема уже такого,
Той спрут розірвала воля народів,
І крапку поклала моя Україна,
Зробила світ кращим,
Довкілля щасливим.
Але залИшилась на жаль лиш схожА,
Така собі рашА метаморфоза,
Що спокій наш тепер тривоже.
Даремно намагатись зрозуміти ці останки –
Що за ідея- лозина й пряник у руці,
Багато жалю за плечима,
Нічого тут не зробиш,
Не існує там людини - лиш живі подоби,
Людина-копія, людина-раб, людина- слід,
Людина-зомбі там залишилися жити,
Що дивляться на світ не своїми очима,
І з розумом без звивин.
Сміття їх мрії і доля їх спіткає…
Все пізнається в порівнянні…
Холодний глузд усе ж розвІює вчорашні сумніви,
Як добре, що звільЯємося ми від темних чар,
Все більше лиш на себе сподіваємся,
Здобудем волю- нам не в перший раз!
Що зайве- те з життя зітрем,
Слів й обіцянок пустих не буде,
Залишим саме дороге собі та потаємні мрії дітям!
Вірю змінемо ми час,
І зміним моду,
І наші правнуки почнуть носИть Лофери,
Рівнятись будуть на англійських лордів,
Країну де родились пращури-
Забудуть геть назавжди,
Зітрем її ми до кінця,
І мову будуть вчити,
Навік- не інородну,
Міжнародну і українською
Ще щебетатимуть нащадки наші без кінця.
В.С.Курзанцев