Синам
Сини мої, моя кровинко,
Ким був для Вас в дитинстві я?
Чи хочеться нести в шанобі
В майбутнє батькове ім’я?
Що там чаїлося в голівках Ваших,
Коли від праці жили, як дроти,
Гуділи ноги від пасінь, городів,
Від невід’ємної сільської марноти?
В навчанні й ділі Ви не знали спину
Від батькової волі і жаги:
Пізнати більше і зробити краще,
Покласти так, щоб було назавжди.
Себе питаю: не позбавив чогось,
Коли вчив брати перешкоди трудові,
Коли в сусідських не було і гадки
Прокинутись до сонця, на зорі.
Себе терзаю: не позбавив чогось,
Тепер, коли вже видно береги,
Коли онука чую голос щирий:
“Я Вас люблю і хочу буть, як Ви”.