Квітні у пролісках
Квітні у пролісках прокидаються ж ніби щороку…
Шелестом листя шепочуть якісь слова,
Вірять, що кожна душа неодмінно дихає… ще жива…
Знають напевно, чи сподіваються на пророцтво?
Квітні ворожать на грози й бузкові хмари,
Кожна ранкова сльоза - чиєсь каяття…
Крізь деякі вікна так тихо мовчить життя, що
тиша така нестерпно гримить… у фанфари…
І знову бузок - наче нічого й не сталося,
Наче всі війни лишились в учнівських зошитах,
Запах — той самий, з дитинства… болить спустошено,
Бо тиша тепер не мовчить, а цитує нас…
Навколо бузок і прощання до нових пролісків,
Спроба, мов звичка - дихати вільно й повільно,
За туманами сивими - сніжно і неспокійно,
Чи то вже така там весна, без квітня і совісті…
Київ, 09.04.2025