Останній цілунок
Ти рано вранці поспіхом пішла.
Лишилася невипитою кава…
Ти пристрасною уночі була,
Така відверта і така ласкава.
Світанок знищив магію тіне́й,
Надії ув’язни́вши до реалій.
У глибині задумливих очей
Читалися питання: «А що далі?
Що нам чекати у ново́му дні?
Чи ми у світлі маємо майбутнє?».
Ти їх адресувала не мені,
Для тебе ясно все було по суті.
Та що б я міг тобі відповісти́?
Точніше за слова хай скажуть очі,
Бо я живу тоді, як поряд ти,
А ти ідеш – і жити я не хочу…
Ти знов уранці поспіхом пішла,
На паузу поставивши кохання.
Парує чашка кави край стола –
На ній завмер цілунок твій останній…
Київ, 2025