Останній сніг
У березні пішов останній сніг,
пливуть зими «віддалені погрози»
беззахисні та кволі навесні.
Жебрачкою завмерши на порозі,
прощаючись із нами усіма,
востаннє оглядається зима.
І просто сумно хочеться мовчать –
з розлукою печаль до нас приходить.
Сніжинками посипану печать
здмухне за мить весняний теплий подих.
Зими під актом підпис вже стоїть,
весна отримує права свої:
приймає світ в безплідній суєті,
з його підступністю у прі щоденній,
з його буденністю у силі темній
з невизначенністю, що до мети.
Та брунька все ж розтулиться сама
і до нас грішних діла їй нема.
Незвично якось вийшло про весну,
не у традиціях літератури,
бо під струмка веселість навісну
колектори затоплюють баюри,
сумує сонячний веселий Фет,
всміхається Бодлер – сумний поет…
