з рубрики / циклу «експериментальні вірші»
Слова як діти, -
Люблять вони гратись,
Орнаментом сплітаючись в сузір’я.
Віршами ненароком сповідатись…
А акровірші – то це так, свавілля.
А хто сказав, що я не поетеса?
Кому мої вірші не до вподоби?
Римую надто просто, неотеса
Озвучую здебільшого жалобу.
Вогню, звичайно, у мені замало,
І образ мій не дуже поетичний
Рубаю фрази різко і недбало,
Широкими шматками. Щоб незвично.
Марно плакать,
А сміятись ще
Рано.
Надіюсь, що сміятимусь
Остання.
Сумно. Дощ за вікном щербатим
Узаконює сум цей в мені. Й
Мабуть, треба зробить винуватим
Най цей дощ в тім, що сумно…
Одній…
