Зірки
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у мандри в час важкий,
Шукати у житті між них путі-стежки.
А світ, як темінь хитра, вічно крадне тих,
Хто сильно жити хоче й прагне висоти.
І прийде час, щоб нам також у вись піти.
Там догоряють світлом ті, хто тут не встиг.
Чи станем горді ми колись у їх рядки?
Підем святить любов, світити між зірки…
04.07.2025