Зійди мені Сонцем
У сяйві лампад безголоса лунає молитва,
Вже вкотре слова непочуті втрачають свій зміст.
Мій Боже, ведеш абсолютно безпрограшну битву
З моїми гріхами, де Ти – режисер, я – артист…
Майструєш в душі лабіринти прихованих істин,
А я намагаюся справжні зірки віднайти.
Віддай мені правду: рецепт, як замішував тісто,
З якого цей світ збудував на кристалах води.
Я пр́ийму твій дар, як приймає життя з першим криком
Народжене в муках, незаймано чисте маля.
Нехай не свята, а у відчаї часто безлика -
Без тебе я, наче спустошена недоземля.
А Ти пропадаєш надовго, коли вже несила
Життя полотно засівати насінням добра:
Тобою даровані крила я зовсім зносила,
А нові розправити ще не настала пора.
Шляхів не шукаю, чекаю Тебе на узбіччі…
Так довго пісочний годинник відмірює час,
Що з того піску збудувала будинок – не вічний…
Зійди мені, Боже, я сліпо повірю у нас.
У мене є вдосталь вогню, запал́ю тобі свічку,
Я дам Тобі хліба й вина, витну постіль з лози.
З дороги умий свої зморені ноги у річці
Багряного кольору з серця рясної сльози.
Ти дай мені віри із зерен надії, бо треба
Заповнити світлом безодню, де впали мости.
Мій Боже, зійди мені Сонцем на попелі неба...
Як зможеш, пробач мені, і... залишайся... не йди...
2 червня 2014 р.
.gif "{#}")
